Надірвалась печаль. Зимно в протягах душ. Голоси, голоси, голоси історії… По столиці Русі через дощ бреду До планети, на мене хворої. Чорний плащ затремтить В золотій імлі І волосся з-під граду вислизне. Для смішної сльози Не знаходиться слів, Щоби їх до журналу вислати. Відкипіло усе. Вечоріє плоть. І моргає святенність вкрадено. Кисла зморшка голубить Прозоре терпке чоло Недівочою зрадою. Вітер ломить стебло, По якому тече Не то сіль, не то кров прапрадіда. Україна настала. Немає черг. Душу тішить і розум радує. Перерізано горло Імперських кур, Паперових ручних натхненників. Перекур оголошуйте, перекур, Доки вічність ріжеться венами! А мені так незатишно… так мені, Як зі мною, напевно, ближньому. Утоплюсь чи повішуся на струні, Усміхнувшись Всевишньому. Землю гризти навчусь. Вивчу мову трав. Доларові дерева вирощу. На весь Космос мовчатиму: “Ты не прав!” І — не вернуся з вирію…