Це золото сріблить моє волосся, Мов ласка дурно куплених жінок. І гнеться скло. І знову довелося Покластися на вірші і вино. Все як в Парижі. Але не в Парижі. Все – як раніше. Але друзі де? Під запорожців дешево підстрижені, Шукають степ. А я бреду колгоспними дорогами. Вони найбільш у світі нічиї. І кожна доля під хрестами строгими Ще сорок доль в журбі своїй таїть. Нові вкраїнці і нові колгоспниці… Хтось наверху зове елєкторат. Московка юна: “Госпадзі і Госпадзі!” – На тиху й сильну течію Дніпра. Щоби умерти, батьківщини досить вже… Але не досить, щоб перемогти. Коли вже завтра наїмося досита, Тоді і будем ворога трясти! Але наразі… Молохом і мотлохом Рослинний біль біліє навесні. І гнеться скло. І непотрібно подвигу. Й пташки летять – Щасливі Та сумні.