Ця пісня з’явилась сама собою. Так родиться вітер в полі. І юний апостол пішов водою Любити гріхи і болі. Ми навхрест спивали тривожну волю, Ходили в старі собори. Боялися часу і відьом голих В порожніх, мов гільзи, просторах. І жінку — піщаний скляний годинник — Горизонтально мали. Під маски горбаті і павутинні Й дешеві, мов кулі, медалі. І думалось кров’ю. І нам служили Святі голуби і коні. Із людськими лицями риби мили Мушині старі ікони. З паперу ліпились скляні поеми Й напівцелофанні вірші. А десь на межі між котами й левами Найперші були найгірші. Порвав кровоносні судини каменю Останній сізіф горбатий. Простудженим голосом хлопець із Навина Співав про батькову хату.