Чорна чайка скрикнула “киги!” В самоті так страшно усміхатися… Я піду у гості до могил, Бо сумною стала мені хата ця. Бо сльоза скотилась на сніги. Колискова пісня пригадалася. Я прийду у гості до могил. Так мені ворожка нагадала. В ковилі спокійно згасне день, Стрічкою махне мені рожевою. Я не маю спокою ніде. Я собі до осені дожеврію. Здрастуйте, хрести мої старі З рушниками, світлими, як лебеді! Вже до душ дідівських, що вгорі, Внуківські ростуть терпкими стеблами. Білу нитку літо розплело. Чорну чайку діти не порадують… Я на місто виміняв село — Мов пішов до правнука Від прадіда.