Шлях Молочний — мов тріщина у кров’яних льодах. І виходять борщі з берегів аж Париж туманять. Тіло яблука білого ріжеться об черепичний дах, Як у старих романах. Поросят годували цицьками бабів кам’яних — Тихо сало росло й називалося нашим світом. То плювали на всіх тих, сердились, на цих і тих, Захлинаючись Заповітом. І, як зламані вії коханок, дороги — в даль. І — морською травою прикриті, ржавіють кості. Батьківщина і гроші. Кипляча свята вода. На любов і на подвиг не вистачає злості. То й шукаю коріння своє трав’яне у простих лісах, Спиті морди зозуль оминаючи, мов провини. Мій заспаний народ… Мій знервований тінню птах. Все одно зостається вибір: Гроші чи батьківщина. Кров болить, як Дніпро. Сіють сиві дощі. В цім смиренні немає мужності. Журавлі і бомжі — як від раю ключі подозрітельної наружності. А героїв нема. Тільки сіль і пісок. Верхній світ — як Христова пазуха. Шлях Молочний. Корова. Німфетки дзвінкий сосок. Книги Маркса, будинок Мазоха. Дід глибокий стоїть, мов колодязь. Мовчить вода. Де-не-де промайнуло зміїне лице красуні. А цікаво: куди ми зайдем по тих, золотих слідах? Динозавровий череп скептичний висить на дідівській клуні.