Я мав твій хліб і пив твоє вино. Вітриська кіс уста чиїсь сушили. Твій рід старіший за Христа — як Ной,— Якого дощ очистив і окрилив. Ти те, до чого звикнути — ніяк. Продати можна, а купити — в біса!.. Я зовсім — ти, а ти — хоч трохи я: Сльоза, трава, метелиця, гульвіса… З варяг — у греки. З церкви — в козаки. Повстання, бунти, крики революцій!.. Годована з ворожої руки Своїм же хлібом, мішаним на муці. З тобою важко й високо мені. Хтось жартував, а ти любила справді. Сміялася, як іскра у вогні, І плакала, щоб мій не бачив прадід… В гаях, в корчмі, на гетьманських балах — Співала вся — глибока і дитинна… Твоєї долі зламана стріла, Тебе я вибрав генами, Вкраїно.