Ох, давня ти, байко! Хіба що незнайко, Простак-невіглас Не чув тебе зроду! Дійшла ж ти до нас Від давнього вельми народу! Ті греки змисленні Казки незчисленні Із музами* вкупі творили — Розкішні, чудові, Богам до любові, Та й цюю навіки потомні зложили, Мистецького хисту додавши, Величнії краски узявши: Вложилась таємная річ, непроста, Істоті таємній в уста. Отож була Сфінксова мова: — Чужий чуженине, вгадай мого слова! Хто вранці ногами іде чотирма, У південь ступає двома, Як сонце ж надвечір згасає — На трьох шкандибає? І загадку тую вгадав чоловік! Вгадав… Та й по цей день її не минає Ніхто із людей, хоть і ревне шукає Від долі незмінної лік… Малим немовлятком до звіра подобний Бува чоловік неспособний: Плазує, навколо рятунку блага… Аж осьде вона надбіга — Пора молодая, жадана, І дужа, і міцна, кохана! Тепер чоловік порятунку не просить, Він гордо та пишно головоньку носить! Він цар тепер світа свого! От справжняя доля його! Чи так же?.. Мине панування те миле — Он хирная старість іде!.. І владар помалу з кієчком бреде, Себе підпирає, як древо похиле! Дожив чоловік… І ослаб, і осліп… Так це він — коханої жизні вінець?.. Чи кращий початок життя, чи кінець — Нехай угадає новітній Едіп**!.. __________________ * Музи — у грецькій міфології богині — покровительки поезії, мистецтва, науки. ** Едіп — персонаж грецького міфа.