Вертаються школярики Із школи додому. Скільки втіхи, скільки щастя Малому й старому! Тато, мама дожидали, А кого й бабуся, А як хто, то, може, й втішив Старого й дідуся. Зустрівають, оглядають: Чи великий виріс, чи не схуд? А що з науки Наш хлопчина виніс? Може, став за цюю зиму Дуже вже письменний, Може, став і гордувати, Що занадто вчений? Ні, ні, ні, цього немає! Онде, подивіться, Як він з меншими своїми Всюду метушиться: Треба все йому оглянуть В хаті і в коморі; Он гринджолята маленькі Десь найшов надворі. Ой, та й ловко ж так спускаться З гірки снігової, Або й вуличкою мчати Стежкою крутою! Ну, сідай, мала сестричко, Та не плакать тільки, Як і падать доведеться, Може, разів скільки. От санки летять, і шапка. Й теплі рукавиці,— Так дзвенить же й сміх- веселий! Теє ж все — дурниці! Прийдуть в хату — пиріжечків Зараз дасть матуся, Може, й ще чогось такого Відшука бабуся. Сміхи, жарти та балачки, Всякі розповідки — Не сказав би, де кінець їм, І беруться звідки! Ох, як тяжко було в осінь З домом розлучатись, Так тепера з любим святом Мило зустріватись.