— Ой вишеньки-черешеньки! Чи великі гроші Заплатила за вас мама? Такі ж ви хороші! Іздалека вже вас видно, А як стільчик взяти, Отоді-то вже вас можна Добре пильнувати! — Бере стільчичок Галюня, На його злізає, Та вишеньки-черешеньки Любо розглядає. — Чи не взяти б ягідочку, Або пару, може? А як, може, сваритиме Матуся! Ох, боже!.. Каже нянька, що варити Хотіла матуся… «Варитимуть», «сваритимуть!» — Міркує Галюся. Та хіба вже так багато Отам позначиться, Як одною ягідкою Хтось полакомиться?.. Тільки трудно розрізнити Вишеньки гарненькі, Бо докупочки зрослися Хвостики міцненькі. — Ну, дарма! Ще буде й краще,— Думає Галюся,— Я візьму собі дві пари, Тепер не боюся. Як повішати на вушка Сережки неначе, То сварить не буде мама, Хоч уже й побаче; Лише любо засміється, Любо поцілує, Та ще більше тих «сережок» Галі подарує!