Віє вітер, повіває, Крізь свитину провіває, Снігом в очі дрібно сипле І потроху щічки щипле. — Та дарма, — мовля хлопчина, — Дошкуляє хай свитині… Вітру вже я не боюся Та й морозу не корюся!