(Волинські прибадашки) Як надумав я світа повидати, Доброго й лихого зазнати; Що-ж я бачив, що видав, Всьому роду росказав; Та й усяк, хто слухать має, Нехай біля мене сідає, Та пильненько вуха наставляє, Як пішов же я в мандрівку, А було воно саме в Петрівку; Була на мені шапка-бирка, А за поясом гостра сокирка, Через плече добра торбина, Як у хазяйського сина: Сокирка в пригоді знадобиться, А з торбини—хлібом сіллю живиться. Пригода перша Іду я та й іду, Аж стоїть хатка на льоду: Сама книшова. Стріха цибульова; Млинцем зачинена, Ковбасою защепнена, Салом замикана. Маслом запечатана Лизнув я масла,—одпечаталось Куснув я сала, відімкнулося, Гризнув ковбаси,—відщепнулося. Над’їв млинця, відчинилося. Увійшов я в хатку, Скинув сиву шапку; Аж там таке— Матінко, яке! Яешня шкварчить, Тоненько пищить; Борщик з рибою кипить, На всю хату клекотить. Заграв і я на язиці, А при тій усій музиці— Пироги взялися в-боки, Вареники пішли в-скоки, По столу гасають, Гопки витинають! Ті що високо стрибали, У сметані потопали; А я на їх ласку мав, По одному витягав, Хорошенько поживав,— У бездонний глечичок складав. Пригода друга Іду я та іду, молоденький, Аж стоїть коник рябенький; Я на нього хотів сісти, А він мене хотів з’їсти. Я на нього таки сів, А він мене таки з’їв, Отже, в конику сиджу, Разом з коником біжу,— Куди коник, туди я, Така доленька моя! Скаче коник з усіх ніг Та в зелений гай забіг. Кепська штука, пане-брате, Треба думати-гадати, Як би з коника втікати! Бо одне, що та тіснота, А другеє, що темнота, А ще й третє, що нудота! Препогано, що й казати, Треба радоньку давати! Тут згадав я свою зброю, Що взяв з дому я з собою Для потреби, для вигоди, Ради всякої пригоди. Отже витяг ту сокирку, Прорубав у боці дірку; Як зробив я теє сам, Не скажу того я вам,— Думайте самі, як знайте, А мені не заважайте! — Дірку в боці прорубав, На світ божий виглядав; Та як звідти вилізав, З коника на землю впав! Цілих три дні так лежав І ніхто того не знав. Ані батько, ані мати Про біду свого дитяти! Та таки я щастя мав — Ось мене хто рятував: Прилетіла муха, Принесла хліба півокруха; Прилетів жук, Приніс меду горнук: Як я того хліба покушав, То трошечки одужав; Як я того меду скуштував, То й зовсім на ноги встав. Отака була пригода, Не забуду за три года! Вас прошу: про те мовчіте Та нікому не кажіте!.. Пригода третя Іду я та й іду, Аж ідуть качки по льоду, Сірі-білі, попеляті, Кучеряві, волохаті; Сірі-білі, всі до пари. Аж тут сонце вийшло з хмари; Зараз лід увесь розтав, А з його ставочок став! Качки радії були, По ставочку поплили. Ах, досадно! я ж хотів Половить їх, та не вспів!— Ну, на качок поглядаю, Думку-гадоньку гадаю: „От би добра була штука, Коли-б мать якого крюка,— Зачепить одну ситеньку, (Чі біленьку, чі сивеньку), Та й спекти, або зварити, На здоровьячко спожити! Але деж-би крюк узявся, Коли степ кругом простягся? А в степу вже, -вибачайте,— Деревини не питайте: — Все сама ковиль-трава На-около укрива; Ні діброви, ні гайка, Лиш над ставом осока. При-мені-ж сама сокирка, Та у торбі талавирка. Треба „йти по розум”, брате, Спосіб мудрий добірати! Сплів тоді я мотузка,— (Знадобилась осока!), А після того я взяв Талавирку порубав, Та вузлами й навьязав; Двадцять всіх було шматочків, Двадцять вийшло й вузолочків,- На одному мотузку; (Стільки й качок на ставку). Мотузок счепив кінцями, Та каблучку з вузольцями І пустив тоді на став; – Сам дивитись нишком став. Бачу,— качка приверта, Узлик з рибкою ковта. Ось і друга “сіра біла” Вузлик з рибкою вхопила; Стали борсатись у двох, Далі—втрьох, у чотирьох!.. Так-то двадцять всіх качок Нанизалося в кружок. Трепетались, неборачки, А я лізу собі рачки,— За мотузку як шморгнув, Качечок усіх здобув! Хочте – вірьте, хочте — ні, Се однаково мені;— Я-ж собі поживок мав, Та ще й добре вторгував, Половину як продав.