Вертаються школярики Із школи додому. Скільки втіхи, скільки щастя Малому й старому! Тато, мати дожидали, А кого й бабуся, А як хто, то, може, втішив Старого дідуся. Зустрічають, оглядають — Чи великий виріс? Чи не схуд? — А що з науки Наш хлопчина виніс?.. Може, став за сюю зиму Дуже вже письменний, Може, став і гордувати, Що занадто «вчений»? Ні, ні, ні, сього немає! Онде, подивіться, Як він з меншими своїми Всюди метушиться: Треба все йому оглянуть В хаті і в коморі; Он гранджолята маленькі Десь найшов надворі. Ох, та й ловко ж так спускаться З гірки снігової Або й вуличкою мчати Стежкою крутою! Ну, сідай, мала сестричко, Та не плакать тільки, Як і падать доведеться, Може, разів скільки! От санки летять, і шапка, Й теплі рукавиці — Так дзвенить же й сміх веселий Теє ж все — дурниці!