І. Весна-красна Віє легким духом, вільним — Прийшла весна-красна, Із-за моря, з ластівками, Прилинула ясна! Забриніли стави, ріки В берегах зелених, Залунали всі улоньки Од співів веселих. Всміхається яснее сонце У небі блакитнім Хмаринонькам кучерявим, Біленьким, лагідним; Обізвався соловейко У лузі, в ліщині, Пограває козаченько В сопілку дівчині. Сади рясні вишневії Білим цвітом сяють, Вишитими рукавцями Дівчаточка мають. «Будь здорова, челя донько! — Мовить весна-красна.— Гуляй, радій, молоденька, Доки пора щасна!..» II. Цвіту зміна …Вже ж у любому куточку Змінилося все!.. Он кучері з верби рясні Вітерець несе По узгір’ю на змокрілий Холодний пісок; Зажурився, засмутився Унизу й ставок: Похмурую, невеселу Думоньку гада, І здіймається під вітром Темная вода; Хитаються очерети, Лози самотні Ронять в воду, наче сльози, Листочки дрібні… Все змінилося, дівчино, Над осінь смутну, Все гадає враз з тобою Думоньку одну, Журливую, що не завжди Сонечко вграва, Що й воно таке зрадливе, Як любі слова!.. III. Осінь Проминуло красне літо, Мандрує за море; Що кому подарувало — Чи радість, чи горе — Байдуже йому за теє! Хай плаче нещасний, Хай щасливий, радіючи, Має усміх ясний… Як мандрівець перехідний Шатрище здіймає, Так літечко, відходячи, Рясний лист зриває! А проте ж то, либонь, шкода Йому покидати Становище, у якому Довелось тривати! Кида літечко навколо Погляди журливі, І зриваються у його Зітхання тужливі… І останньою красою Діброви лишають, І барвами останніми Квітки доцвітають! IV. Весілля …У неділю для дівчини Сонце не зійшло: Горе хмарою сумною Світ оповило! Чутно пісню весільную, Музика гуде — Милий, з іншою звінчаний, Од шлюбу іде… На весіллі збір веселий, Ллється оковита, Сидить дома дівчинонька, Залізом прибита… На весіллі вже долівка Підківками збита, У дівчини хустиночка Сльозами облита. «Грай, музико! Грай, троїста! Шпарко, веселенько! Лийтесь, сльози! Лийтесь, гіркі! Не давіть серденька!..» V. Хустина Прилетіла зозуленька Через ясний бір, Завітала дівчинонька До козака в двір. «Здоров, милий,чорнобривий! Чи мене пізнав? Як з іншою повінчався, То ще ж не стрівав!.. Та не схиляй головоньки — Не корить прийшла; Була б довга та розмова — Година ж мала: Уже стоїть осідланий Твій кінь воронець, Треба хутко знаходити Розмові кінець… Од’їжджаєш ти, козаче, У непевну путь, Може ж, тобі доведеться І руки згорнуть! То ж колишня твоя мила Прощатись прийшла Та гостинця на прощання Тобі принесла: Пам’ятаєш мережану Хустину мою? На весілля готувала — Сього не втаю! Не здалася хустиночка На весілля нам; Але ж тобі готувала, Тобі і віддам! Нехай здасться хустиночка Не на те, щоб гнить, А для слави козацької, Сідельце укрить. Добре ж твоє, козаченьку, Серденько воліло, Виступаєш з товариством За святеє діло. Хай господь тебе провадить У тую дорогу, Нехай доля над ворогом Судить перемогу! Коли ж будеш незрадливим, Хай доля сприяє, Нехай щастя ся хустина Тобі привертає! Повертайсь тоді додому Із військом щасливо, Хай розплете твоя жінка Коникові гриву!.. Коли ж ділові святому Зрадиш, козаченьку, Хай натрапиш, вертаючись, На злу доріженьку. Хай тоді у чистім полі Ти марно загинеш І моєю хустиною Собі руки вкриєш! Пам’ятай же теє слово, Що тут говорила, Як прощатись приходила Незвінчана мила!» По тій мові пішла з двору. Тихо біля хати, Тільки чутно, як голосить Жінка у кімнаті…