«Яка ти хороша! Як гожая весна! Як квітка чудесна, як зірка небесна! Як місячний промінь, як божеє сонце! Поглянь же на мене, як ранок в віконце! Заглянь в мою душу, що повна тобою; Ти світ мені цілий скрасила собою. Тебе ж я кохаю незмірно, безмірно! На світі ніхто не любив ще так вірно! Тобі ж я не зраджу до суду, довіку!» Невже ж завдавати брехню чоловіку? Не слухать речей отих чулих, гарячих? Не чути в їх струн щирозлотих, молячих? Ба! Чом би не слухать той гомін мов з неба!.. Та вірити тілько клятьбам тим не треба!…