Вийшла Мишка-городянка, Прехорошая панянка, Раз у поле погуляти; А при тім хотіла взнати, Як там інші сестри Миші, Польовнички, серед тиші Проживають, Пробувають. Мишка Мишку миттю взнала — Як селянка працювала, Колоски собі збирала. — Помагай біг! — так гукнула Городянка. Друга вчула, Розпиталася і в нору Городянку запросила По-простому, По-сільському. Там вона, бач, наносила Колосочків, зернят різних, Корінців усяких пізніх; І усім тим частувала, Городяночку приймала, Городянка призволялась, Дечому то й дивувалась: — А се що у вас такеє? Що ж, воно собі смачнеє… Зветься як? — І городянка Набік голову схиляла Та стекольце, як панянка, До очей все притуляла. Побалакали гарненько, І, як стало вже пізненько, Городянка швидко встала. Але подругу новую, Тую Мишку польовую, І до себе запрохала. Отже, якось у неділю,— В свято, бачте, на дозвіллю,— Хуторянка на часинку Подалася до будинку. Городянка виглядала, Хорошенько привітала: — Будь здорова, гостя ждана! Се гаразд, моя кохана! Бо якраз панів немає, Панство десь собі гуляє На банкеті.— По сій мові у буфеті Господиня тая Мишка, Делікатненька корпишка, Почала всього шукати, Все ласеньке добувати. Повела тоді сестрицю У найкращую світлицю: Там на килимі турецькім Посідали наші Мишки. І горіхом смачним, грецьким, Погострила зубки трішки Тая гостя польова. Та хіба самі горішки? О! Була там і халва, І цукати, й пастила, Хвиги-миги, марципани,— Прямо їжа без догани! Але тільки що розсілись Та гарненько примостились, Коли це дзвінок як дзенькне, На господу всю як бренькне! Слуги кинулись… І в хату, В тую пишную палату, Увійшли і пані, й пан,— Так і сяяв весь жупан! Отже, Мишки наші швидко Повтікали, куди видко! І сказала хуторничка: Прощавай, моя сестричко! Хай їй цур, оцій палаті! Я волю у простій хаті Простим зернятком живитись, Ніж на всі боки дивитись — Чи не ввійде хто, не зрушить Та ногою не придушить!.. Будь здорова, моя любко, Хай господь тебе боронить, Я додому йду, голубко,— Гам ніхто у нас не дзвонить!..