Мій друже! Удвох ідем ми на гору, Годинонька тихо мовчить; У тую вечірнюю лагідну пору Листочок малий не тремтить. Вечірнєє сонце рожеве проміння Над краєм землі розлило, І здалека звідкісь те дзвона гудіння В ласкавім повітрі пішло. І тихо йдемо ми рука із рукою, Я чую, як серце твоє Приязнію чулою б’ється одною, – Так само, як серце моє!.. Нехай би ж огонь той жерущий, пекучий Кохання палкого і зник, – Та приязні чулої промінь живучий Зостався б нам в серці навік!