Хвилино журлива, хвилино сумная, Звідкіль ти на мене взялася? Навіщо ти, туго, журбо навісная, У серце мені уп’ялася? І душу стискаєш, гнітиш її важко, Одгониш всі близькії втіхи, І навіть чужі мені слухати тяжко Веселії речі та сміхи. Так темно, так глухо в душі неогрітій, Порвалися струни дзвінкії, У думці колишній, ясній, розмаїтій, Бринять тільки сльози гіркії! Ти зникла, надіє, зоря золотая! Як пташка злетіла-знялася… Сама тільки туга, як ніч зимовая, На серце мені наляглася. Вернися ж, надіє, кубелечко звити! Без тебе ж так серце болить! Не мавши надії, не варто і жити, Не варто тим світом нудить!