(Тема народна) В полі совонька літає, Навдокола поглядає: Що там видно наоколі, В небесах та в чистім полі? Ох! Орел отам ширяє, Понад гаєм все кружляє… «Орле сизий! — заволала, В його совонька спитала.— Що літаєш ти, кружляєш, Що у гаю ти шукаєш?» «Я хотів би роздивитись, Молодими поживитись Пташенятами якими!» «Орле!.. Зглянься над моїми Совенятами малими, Що зостались там у гаю! Не займай ти їх, благаю!» Мова совоньки та мила Хиже серце зворушила. «Хай же буде так, як кажеш! Мовить беркут.— Тільки вкажеш Ти мені, які там діти Єсть у тебе, щоб глядіти, Обминуть їх». «Ох, мій боже! — То ж тобі сказати може Мати-совонька, звичайно, Ту признаку.— От нехай-но, Як між пташечок дрібніших Ти побачиш найгарніших, Щонайкращих, то ж напевне Мої дітки!» Слово ревне Вчув орел. І, пам’ятавши Ту признаку, він, шукавши Здобич там, у ряснім гаю, У зеленому розмаю, Обминав пташок хороших, Щонайкращих діток гожих. І поїв він — щонайгірші, Там були, найпоганіші. Отже, доленька нещасна! Помилилась думка красна Теї совоньки-матусі! Плаче, бідна, в горі, в тузі: Бо якраз оті послідки Та були її то дітки!..