Виплив місяць із-за хмари та й став серед неба, Мов людей спитати хоче, чого кому треба. Під вікнами хуртовина виє та голосить, До хатини убогої стежечки заносить. Засмутився срібнорогий, в хмароньку сховався, Наче лиха, що побачив, він і сам злякався. А зіронька в чистім небі місяця спиняє: Не ховайся, місяченьку, хай світло осяє Те життя, гіркую долю, занесені хати, Бо не можна у темряві порадоньку дати!