Перед блакитним морем в світі яснім Стоїть дівчина молода. Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім Про що хорошая гада?.. Їй спомянувся хуторець убогий В далекій рідній стороні: Там степ німий простягся геть розлогий, Неначе спить у тяжкім сні. Край хуторця самотная криниця — Вода тихесенько бринить; Самотная схилилася вербиця, Спустивши кучері стоїть… Дівчина кинулась, зорить довкола — Десь близько пісня прогула…. О! як не схожа тая баркарола З піснями хутора була!