Велик пророк! Велике його слово – Воно луна, як дзвін той голосний. Все плем`я рідне слухати готово Натхненну мову, гомін той дивний. Пророк в громаді, наче кедр в діброві, Здійма він високо своє чоло, І мужі товпляться, і чорноброві Жінки з дітьми малими вкруг його. І по степу широкім розляглося Казання віщого пророка-ватага, Тим словом кожне серце пройнялося, Огонь палкий по душах пробіга. “Ти батько наш!–пророку люд гукає. – Ти світло яснеє сліпим очам! Проводар наш! Твоя рука вгадає Той шлях у край, одданий Богом нам. В твоїх устах – сама Господня воля, Твоя рука – правиця єсть свята! Нехай же в ній спочине наша доля, Благословенна чиста дума та! Веди ж ти нас великим шляхом правди! З тобою душі наші і серця, Тобі пребудем вірніі ми завжди, Нехай святиться ввік година ця!” Іде пророк на ту розмову к Богу, Провадить же його прихильний люд, Вкриває віттям пальмовим дорогу, Хвалу співа, гуде тимпанів гуд. І сльози чулі полились в пророка. Як на горі він став на самоті, Там, на Синаю. Вся душа глибока В молитві серця вилилась отій. В молитві щирій за свій люд нужденний, Що долю доручив йому свою: “О Господи, порадь той люд спасенний, Подай Свій заповіт святий, молю! Нехай скріпить він чистії бажання Всього народу вірного мого, Нехай в скрижалях Божії сказання Затвердять думку щирую його!” І довго ревне так пророк молився, І виблагав з небес той заповіт. З гори ж зійшов, в долині опинився, – Укрив чоло йому холодний піт! Що ж там побачив він серед долини? Нічого!.. Люд отой, що йшов за ним Недавно так, – щасливої хвилини! – Тепер стояв перед стовпом німим! Перед безглуздим ідолом простягшись, Народ пророків ідолу моливсь, Бику з металу, віри одцуравшись Недавньої… І мовчки подививсь Пророк на люд той свій зрадливий. Скипіло серце з жалю та з печалі, Прокляв той час гіркий та нещасливий, Об землю він розбив святі скрижалі!.. Та другий жаль прокинувсь у пророка, Як довше він на свій народ дививсь: Йому з`явилась яма та глибока Душевная, в котру той люд точивсь. І полились в пророка сльози знову, І він одрікся жалю свойого, До Бога знов здійняв гарячу мову, Щоб спас нещасний рідний люд його!