Снігирчик бідний у сильце попався, А Щиглик-молодець, Той жвавий джигунець, Дививсь на його та сміявся: — Оце так мудрагель з тебе! Ну як-таки не вгледіти себе, Біди не встерегтись! Щоб так в лиху попасти штучку, Як в ятір ловлять ту дурную щучку! Се бачив я колись, Такого цілий вік боявся,— Ось бач, і не попався! — Так Щиглик промовляє Та все собі стрибає. Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке! Се що таке?! В якусь-то сіточку Щигол ускочив (Немов собі наврочив!). Тепера сіпає і сяк і так, Не вирве ніжки вже ніяк! Хоч борсався й мотався, Та в сіточці остався. Ото тобі, козаче: Із лишенька чужого, Із горенька тяжкого Не смійся, небораче!