Здригнуло вітром хмари. І затихло, і вгледіти незчувся, де й коли між твердю і землею забіліло, мов аркуші незаймані лягли. І ждуть тії урочої хвилини, що невідомо звідки виника, аби відкрити для очей людини оті скарби, інтимніш тайника, де люди повінчали чорта й бога, де вихлюпнуло море в берреги, де ледве намічається дорога, а добре видні друзі й вороги… Здригнуло вітром хмари… І заснуло, мов кошеня, що казочку пряде… Шаную все, що кануло в минуле, боюсю того, що з небуття іде…