Гриміти громом від ранку до ночі і в ніч глуху: на страту вели смуглянку по збитому в пил шляху… Вірьовка в смолі – гадюка, в смуглянки ж – весна з очей, а їй же – зв’язали руки, і лезо пече в плече… А їй би – прожити років не двадцять якихось! Ні… Затихли дівочі кроки в збагнеченій тишині… Гриміли громи від ранку, віщуючи смертний бій… Живою іде смуглянка в піснях по землі моїй!