У полі чорнозему кусні, і капле зі стріхи в долоні. В обійстя вертають бусли з далекого у сьогодні… Мої білокрилі вершники з казками дитинства простими, я вас зустрічаю черешнями і яблунями, що цвістимуть! Я вас зустрічаю лунами, якими іде безсоння, країни моєї думами, гарячими і озоновими!.. Над бурями й землетрусами коваль лемеші відклепле… Ходімо у поле, бусли, узнаєм, чи грунт вже теплий. А далі – по світу білому (даруйте, що не спочили) над затишками і війнами вберем у зелень могили… По наших слідах настурції з гвоздиками зійдуть рано, і, може, бійці Революції із братських тоді устануть. І разом додому вернемо, – життям їх ясним ясніші, – садами землі зеленими в поеми, балади, вірші, що їх написати ще мусимо й оддати своєму народу… І слухають мене бусли, й описують коло на згоду…