Янка Журба Мов куля вогняна, Як зірка з туману, Вже сонце осяяло схід. Пожежею встало, Усюди поклало Яскравої барви свій слід. Ще вище підбилось. Вогнем заярилось І пурпуром грає своїм. І мило, і гарно Зливаються барви, Бо воля від сонечка їм. Проміння грайливе Ріку гомінливу Черка золотавим крилом. Радіє природа – Не знає негоди, Бо сонце на небо зійшло. І квітне калина, Й щебече пташина Господарю дужому спів. Бо ж сили премного У нього, ясного Володаря дальніх світів. І небо високе, І води глибокі Взяли в нього силу свою І сонцю, світанню Шлють пісню – вітання У сонячнім ріднім краю.