Вона бувала то сумною, а то веселою була. Вона вела всіх за собою, супроти всіх сама ішла. Вона таким ридала сміхом в Царгороді за козаком! Вона брела сибірським снігом за кріпаком Кармалюком! Вона з Чернечої могили летіла, наче корогов! Її в Сорочинцях убили, в 17-ім співали знов! Її в пломбованих вагонах на чужину кати везли. У Ковпакових у загонах її, як зброю, зберегли!.. Де ясні зорі, тихі води й неопалима купина, щоб над колискою народу в усі віки була вона!..