Коли зосталось небагато: устати й вийти,так і є – не відпуска поріг твій, хато, не підпуска вікно твоє… Оте, в якого виглядало твоє дитинство по війні. Оте, в якому світу мало, бо світ – не тільки у вікні… Коли залишитись не в змозі, бо так судилося: іти,- ідуть назустріч по дорозі стежки, місточки і мости… Коли й поріг вже за порогом, коли й вікно сховала мла, – не відпуска тебе дорога, та, що хрестами заросла…