І мудрий схід і пишний захід вели усяк свої човни. На кришталевій бані неба ловили зайчика вони… Як він змагався, як пручався, лягав і знову уставав, як від кінця до краю бігав, сам танцював, сам пригравав. А ми казали: – Припікає. – І ображалися: – Пече. – Немов цигани, ворожили: втече – чи ні, ні – чи втече?.. Коли ж траплялось: чорні хмари на небо сунули, як тля, – на світі все чужим ставало і в горі плакала земля… Ми згадували: схід і захід вели усяк свої човни, на кришталевій бані неба ловили зайчиків вони. А він пручався, він змагався, лягав, і знову уставав, і від кінця до краю бігав, сам танцював, сам пригравав. І, розмотавши цей клубочок, шукали рятівний кінець і уявляли й відчували очей гарячий промінець того, котрому схід і захід уготували рішенець…