Коли мені легко-легко на серці, тоді я знаю, чого воно так зробилось: сьогодні з-за океану на кінчикові світанку вернулись додому птахи… Їм важко було летіти: по-перше, дорога дальня, чужинська земля, по-друге. Та й нині хіба їм легше: бруньок учорашніх листя літати ще не навчилось, тріпоче на кожній гілці, чека допомоги інших, а щоб попрохать – не сміє; а трави – помітні ледве: дзвіночок роси на списик впаде і додолу хилить; а легіт – ще зовсім хлопчик, промерз і тремтить, сердешний, бо духу забракло бігти; а що вже казать про гнізда, які вони полишили, коли вилітали у вирій?.. Зима – войовниця біла – так спішно із них тікала, що й лахи свої забула… А втім, мені легко-легко, бо знаю: вернулись птахи – трава забуяє вгору; а втім, мені легко-легко, бо знаю: вернулись птахи – научать літати листя; а втім, мені легко-легко бо знаю: вернулись птахи – повіє весняний вітер; а втім, мені легко-легко, бо знаю: вернулись птахи – у гніздах пташата будуть…