Боюсь торкнутись: опечуся. І не торкнуся – опечусь. Нагнувшись, питиму – нап’юся. І як не питиму – нап’юсь. А вже ж коли на видноколі майне востаннє далина, я з волі власної – неволі – гіркого наточу вина. І засиніє за вітрами зими холодне полотно, і потече тоді струмками вино, невипите вино. Та ненароком хтось, припавши, нап’ється й радісно зітхне – і пом’яне неславу нашу, неначе славу, пом’яне. І засміється, і заплаче кумедний і красивий хтось. Та так заплаче, що неначе ми радісно засміємось…