Нодар Нарсія Не засну. Не знав дня і ночі, як з роси трави зелені очі ловлять погляд мій… В цю веремію про щось інше й думати не смію. Як природи ярмарок зелений зачистить з озерами до мене, зупинитись мить тоді бажаю і сміюсь, та так, що аж вмираю. Інша мова, як світанком синім на луці в покосі сохне сно, сила в’яне, сон тоді тікає, в прохолоді радості немає. Висохне трава і пожовтіє, мов сірник, що не горить, а тліє. Горе в грудях серце важко давить, сил не маю посміхнутись навіть.