З Великої Багачки дід Лука ходив по селах криниці копати і залишав у кожному селі то спомин по собі, то теплий дотеп, то цямрину вербову… Під Лубнами нажив синів і дочок… І осів, і ремесло покинув… Лиш на свято по п’ятій чарці говорив дружині: – Оце тобі, Маріє, так скажу, що треба й дітям викопать криницю, щоб знали чисту воду дзвонкову. Та от халепа – де її копати? І там і сям я прикидав… Нема в нас джерела… Хіба що там, де група… Таки візьмуся, мабуть, навесні… – А під різдво в селі не стало діда… Повиростали дочки і сини, справляли весілля, дітей хрестили, старіли й згадували діда, що він, мовляв, до смерті їм не викопав криниці…