Я твій портрет фіалками вберу – ти ж так любила голубі фіалки. Мене ти вчила правді і добру, мене до праці ти привчала змалку… Я доторкнуся до твого чола, на ньому зморшки – й ті такі ласкаві… Ти все дала й нічого не взяла: ні крихти хліба, ні спасибі навіть… Все те, що мав, і те, що в мене є, що від людей, що від землі святої, що радістю в рядках моїх встає, передано в моє життя тобою… Дочку, можливо, матиму… Хто зна, про що в гаю зозуля накувала… О, як я хочу, мамо, щоб вона твоє велике, щедре серце мала!..