Внизу Дніпро… Над сірою водою сталеве небо провиса, торкає той, дальній, берег жовтого піску, порізаного хвилями на скиби… Ми тимчасові тут — і ти, і я. і сосни, що ніколи їм не стати морськими каравелами… Та хай усе живе надіями постійно… “Спинися, мить,— прекрасна ти єси”,— колись прорік великий… Що нам з того, що він її такою підстеріг? …А я он бачу над водою птицю, і на очах у тебе сльози бачу. …її по-своєму ціню я — мить.