Я відслужила на землі своє. Хоч промінь світла ще по стінах бризка, вже сволок, де була твоя колиска, прогнувся низько – і тепер гниє… Ще вечорами йдуть пісні сюди, натомлені, закурені, зі степу і на моїм порозі – перечепі – ще залишають голубі сліди… Я відслужила, наче добрий кінь. Ти не піднось моє сумління в сором, що зараз для твойого кругозору зіниці моїх вікон завузькі. У них доба світилася твоя, коли було країні гірко й туго, коли варила мати суп з макухи між звершень, голоду й фашистських злодіянь… Тоді лягав у стіни мої біль, де пелюшки, і поминки, і спрага. Та бились у травневу шибку птахи, для трударя віщуючи хліб-сіль… Я доглядала часточку тепла… Узяте в сонця – сонцю повертаю! Благословенна – вас благословляю! …Я віджила.