Пам’яті матері Сонце упало з коси в покоси і покотилося спілою динею… Вже ти обідати не приносиш, тиха й натомлена літньою дниною… Баба Тетяна (сусідка наша) з дідом Іваном кличуть до вузлика… Хліб. Цибулина. Парує каша. В гречці веселі, як діти, вулики… Так, наче ти, з-за плеча загляне: “Чи недосолена, може?” – запитує… Добра. Старенька… Я діду Йвану трохи, як люди кажуть, завидую… Сонце упало з коси в покоси і покотилося спілою динею… Чому обідати не приносиш, мамо, натомлена літньою дниною?..