Звуки канули в безвість… Глухе піаніно у кутку причаїлось, мов чорних кіт… От і все. За хвилину стану грудкою глини між будинків, облич, октав і смичків… Вічність?.. Спокій і зігнуті спини. Німці тупо глузують: “Слов’ян помело…” Диригує майбутнє громами синіми, глухотою твоєю, добром і злом. Прага чує тебе. Ти не чуєш Прагу… В залах – мука твоя. В залах – квіти і гнів… Ходять ночі під вікнами, повні страху, ходять очі по вулиці, повні вогнів… Слава Гуса не гасне – слов’янська совість! – де шумлять океанні пожари смерек, де над болем народним ридають сови, Ніч (і глухість!) кінчаються завше сірістю. Потім сонце стріляє живим в живе… Діти швидко ростуть! Чехи швидше виростуть: б’є світання у вікна твої грозове…