1 Ячали лебеді. Ячали. Чого тужили чи за ким? А на Дніпрі старі причали окутались у пил і дим. Човни шугали. Люди бігли, котився місяць в пащу дна… Ячали лебеді й летіли під руку бога Перуна… 2 Ой глядіть, наврочите ще біди. А чого ж ви хочете, лебеді? – Хлібчика, голубе, хлібчика, – на листку капустянім випічка. Воленьки, сизий, волечки – Кажуть, що проходила ондечки… Ой глядіть, наврочите ще біди. Чи пропасти хочете, лебеді? Час такий невірний – кайтесь! Плакати невільно – знайте! 3. ПЛАЧ РАБА Ну для чого руки мені, як не маю чого робити? Ну для чого ноги мені, як не маю землі ходити? Ну для чого мені голова, коли думи у ній немає? Ну для чого мені права – раб на право права не має! Була віра – веселий грім. Був Перун – моя віра в нім. Накричали ворони страшні, наячали лебеді мені, що немає більше Перуна, що у цьому не моя вина, бо відроду вільних рук не мав, бо в руках я списа не тримав; не шукали ноги стремена; не пролив кроивавого вина на столи шовкової трави. Будьте тричі перекляті ви! 4 Ой глядіть, наврочите ще біди! Чи пропасти хочете, лебеді! Час такий невірний – знайте! Плакати невільно – кайтесь! 5 Вставай, воскова Чайчихо, пощо тобі, мари? Тіло болить і руки – таж ми хлібодарів рід! Сьогодні в селі субота. В хатах пахне опара, сходяться внуки й правнуки – в’язальниці й косарі… Через село простяглася до тебе черга, Чайчихо! …Виносять дубове віко у чорних, мов кров, хрестах… Тобі на стогони видно. Чого ж тоді, бабо, тихо? Чом слово твоє скували на вічні віки вуста? А те, що колись раділо, лишили на лаві білій; а те, що сміялось, гнівилось – опало дощами слив… Вставай, воскова Чайчихо, щоб люди плакати сміли, щоб слово твоє, Чайчихо, на цвинтар не понесли! 6 Ой глядіть, наврочите ще біди! Чи пропасти хочете, лебеді! Час такий невірний – знайте! Плакати невільно – кайтесь! ЕПІЛОГ Нових часів – нові скрижалі. Приспіть дитиною жагу… У сплячці ящірки лежали в його зеленому моху. Наснилось їм далеке літо: – Мерщій покинь хвоста! Покинь! – де трави пахнуть соковито, де сохне солоно полин; де в небі плаває шуліка, сховавши хижі пазурі; де тиша мудра і велика летить в одвічній з часом грі… У сплячці ящірки лежали. Їм снились лементи погонь. Вони не виповзуть ножами на захист ідола свого!