Здається: не на світі грішнім, що нам судився на роду, гостюємо… Тому так спішно його втрачаємо… Ні дум, ні звершень, мудрих і належних, нащадкам не передамо… Відтак – тутешні між тутешніх не по-тутешньому мремо. Щоб – богом явлений поручик на золоті скрижалі слів поставив нас навік… Підручник між зайвих жити повелів і нам прийдешнє уможливив, примусивши по смерті жить, щоб – грішний світ, такий зрадливий, ми не посміли залишить…