Ну для чого руки мені, як не маю чого робити? Ну для чого ноги мені, як не маю землі ходити? Ну для чого мені голова, коли думи у ній немає? Ну для чого мені права – раб на право права не має! Була віра – веселий грім. Був Перун – моя віра в нім. Накричали ворони страшні, наячали лебеді мені, що немає більше Перуна, що у цьому не моя вина, бо відроду вільних рук не мав, бо в руках я списа не тримав; не шукали ноги стремена; не пролив кроивавого вина на столи шовкової трави. Будьте тричі перекляті ви! З поеми “Перунія”