З Расула Гамзатова Поспати знову птахи не дали, У саклях сонце вікна заливає, Проміння мчить, немов живі вали, Мов океан, що острови змиває. Мов срібло, дзвонить на листках роса, Цілуються краплиночки веселі, Дим з комишів у небо виповза І опадає рушником на скелі. А скелям теж не хочеться старіть. Вони, як вдови, нишком лебедіють, Лісів гойдають зеленаву віть І разом з нею вічно молодіють… Кохана, хай спочине мудрість книг. Ми знаємо з тобою, що людина Створила все це для тебе. Для них Ці птахи, сонце, гори, і долини, І поцілунки крапелин малих…