На тесовім ліжку укривали чорним ліжником мене із вечора. Черпав срібним кухлем виночерпій синього вина мені з отрутою. Сипали мені на ложе перли із порожніх сайдаків поганських, мов ячмінне зерно в жменю сиплють. Як спокутували гріх – голубили. Геть розвалені покрівля й стеля у моїм золотоверхім теремі. Ніч усеньку до ясного рання сірокриле гайвороння крякало. Коло Плісенька на оболоні поуз хащі темнії Кияні самохіттю у жалобі мчали чорні сани до моря синього – смутен сон наснився Святославу…