Ти не прийшла, тебе не бачу поруч

Із Гагіка Давтяна

У небі місяць повагом пливе,
промінням срібним землю засіває,
з-за хмар, скрививши рот щербатий свій,
сміється над моїм наївним серцем.

А піч ховає від людей той сміх
у теплі твої сутінки…
Ти винна?
Ні, ти не винна…
Скільки не кричу –
я сам перед собою провинився…

Авжеж, не лжа мені заткала слух, –
помилку я з брехнею переплутав…
“Коли ти прийдеш?” – поспіхом спитав,
а треба запитать було: “Чи прийдеш?”