Ігор Шкляревський Уже в полях літає павутина, уже твоя улюблена долина немов годинник – велет з далини, а тінь біля самітньої сосни не тільки повертається – пророчить за пагорбами холод серед ночі! Не сипле ватра іскри в темноту, вони сховались, як у вулик бджоли, повільно у село бреде пастух, і синьку розливають видноколи. На ній останній проплива пором, ти до порому посміхом прямуєш, звертаєш череді і тут відчуєш, як обвіва вона тебе теплом! О, скільки смутку світлого тепло вдихне, і ти, на мент ним обігріта, збагнеш, що літо щойно відпливло, що знову нам не вистачило – літа!