Лікарям Л. та М. Глейовим Учора ще здавалося: межа уже за крок… Та тільки засніжило, всім первосвіт відкрився. Біло-біло, смерть – непотрібна тут, а лжа – чужа. Першолюдина тут не поспіша: вона з такою бавиться невміло, бо перводень… ………….Всіх почуття зігріло те, що на всьому радість полина… О! Знає грудень, як приворожить, щоб захотів і навіть мертвий жить, щоб зрозумів доконче: все минає, щоб поступитись кращому… Авжеж, бо за вікном і небо неокрає і сніг – не знають ще ніяких меж…