Лариса Тараканова Ходить вітер. Диха в шпари. Чи ж його нам зрозуміть? По шибках, По стрісі шпарить. Нишкнуть миші у пітьмі. Хтось шепоче Тихо-тихо: Не ходи, не вір, не вір! В лісі глухо, в лісі дико, Там живе страшенний звір. Легко-легко Він ступає, Чує він, як хмиз тріщить, Сумно йде і розсуває Мордою собі кущі. Зирка дощ. Чатують срахи. М’язи пнуться, аж тріщать. І шарахаються птахи, З криками кудись летять. А в його Гарячих лапах Непомітно, спроквола Довго-довго Тане запах, Запах людського житла.