Весна за прякою, мов скромна Маргарита, Схилила стан гнучкий і пісеньки співа. Проста мелодія, знайомі всім слова, По-старосвітському одежа вбого зшита. Він — лицар. На мечі ясного самоцвіта Сіяє крапелька і грає, як жива, — І журно клониться білява голова, Вузькою стрічкою намарне оповита. Смеркає. Ще свого не оддзвонив дзвонар, І вже несміливий на майдані ліхтар Гойднувся — і застиг дитячою сльозою. Ченці, понурившись, як тіні перейдуть, Проїдуть вершники… Нікому не почуть Ні прядки бідної, ні пісеньки сумної!