Коли копають картоплю, — стелеться дим над землею, Листя летить воскувате, ніби метеликів рій, Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією, Що, опріч назви осінь, немає імені їй. Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний Рідною мовою кличе у невідомі краї; Смутком тоді щасливим повниться серце людини, Вітер, як старості повів, навкруг обвіває її. Коли копають картоплю, тихо співають дівчата, Озимина витикає свіжо-зелені голки, В гості запрошує всіх біла над річкою хата, Діти несуть у школу завиті в хустини книжки. Коли копають картоплю, стигне вода в криниці, Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля, Хлопцям пора і дівчатам сваритися і мириться, Час музикам ладнати скрипки на весілля.