Коли на могилі моїй Зелена затужить трава, — Читатиме хтось ці пісні, Нескінчені тихі слова. І скаже: він жив і горів, — А що ж зосталось по йому? Чи він не зогнив, як усі? Чи ночі розвіяв пітьму? Читачу! Вглибися у те, Чим я свою пісню зогрів, І, може, почуєш ти щось, Що більше од звуків і слів. І, може, як птах в вишині, Побачивши брата свого, Затужить твій стомлений дух І кине свій клич до мого! Побачиш ти в пісні моїй Луну своїх власних надій… Читачу! Поглянь, усміхнись: Я твій, я не вмер, я живий!